Елліністична філософія – останній період розвитку філософії Стародавньої Греції, що послідував за Арістотелем. До основних рис елліністичної філософії відносять етичну спрямованість та адаптацію східних релігійних моментів.
Еллінізм — період історії Середземномор'я, насамперед східного, який тривав від часу смерті Олександра Македонського (323 до зв. е.) до остаточного встановлення римського панування цих територіях, яке датується зазвичай падінням елліністичного Єгипту в 30 р.
В елліністично-римській філософії виділяються такі основні течії: скептицизм, епікуреїзм, стоїцизм, неоплатонізм. Загальна характеристика цих течій: поступовий перехід від активної участі у політичному житті до індивідуалізму чи агностицизму.
Елліністична культура Елліністична культура, термін, що має два смислові значення: хронологічна – культура епохи еллінізму і типологічна – культура, що виникла в результаті взаємодії грецьких (еллінських) та місцевих елементів.
Всі головні філософські системи еллінізму – епікуреїзм (філософія Епікура), стоїцизм (філософія стоїків), скептицизм (філософія скептиків) – спрямовані на вирішення одного питання: як людині жити за умов існуючого світу? Зрозуміло, продовжують своє існування і Академія, і Лікей, але не вони задають спільну практику.